Анотація.
Ця стаття присвячена порівняльно-правовому аналізу двох основних напрямів експертної діяльності в Україні – судового та позасудового – з акцентом на їх функціональне призначення, компетенцію, правовий статус та особливості нормативного регулювання. У роботі досліджується місце експертної діяльності в системі правозастосування та її роль у забезпеченні об’єктивного встановлення фактичних обставин справи, формуванні належної доказової бази й підвищенні ефективності реалізації правових норм.
Обґрунтовано, що експертна діяльність у правовій системі України має багаторівневу норматив но-інституційну природу та реалізується у різних формах, зокрема як судова, наукова, науково-технічна експертиза, а також у формі участі експерта з питань права. Кожна з цих форм характеризується власною специфікою правового регулювання, функціонального призначення та місця у механізмі правозастосування. Водночас їх об’єднує використання спеціалізованих знань, спрямованих на встановлення фактичних або правових аспектів певної ситуації, що потребує фахового дослідження.
Встановлено, що в сучасних умовах зростає значення превентивних інструментів забезпечення законності та стабільності цивільних правовідносин. Їх сутність полягає в упередженні або вирішенні правових проблем на ранніх етапах виникнення відповідних правовідносин, а також у досудовому й позасудовому порядку, що сприяє мінімізації правових, економічних та репутаційних ризиків. Застосування таких інструментів ґрунтується на використанні спеціалізованих правничих та/або спеціальних знань, передбачає незалежність і об’єктивність встановлення фактичних обставин, а також визначення їх можливих правових наслідків.
Одним із таких інструментів визначено незалежну фахову експертизу у формі оцінки відповідності, яка розглядається як перспективний механізм правового забезпечення належного функціонування цивільного обороту. За результатами дослідження виокремлено правові характеристики та функціональне призначення оцінки відповідності, судової, наукової та науково-технічної експертизи, а також участі експерта з питань права (експерта у галузі права). Проведено розмежування між науково-правовою та науково-правничою експертизою, а також між науково-правовими та науково-правничими знаннями за критеріями їх функціонального призначення, змісту та суб’єктного складу. На підставі проведеного аналізу обґрунтовано можливості інтеграції окремих експертних функцій та сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері експертної діяльності.
