Анотація.
У статті обґрунтовуються правова природа форс-мажору та істотної зміни обставин як самостійних правових режимів реагування на трансформацію виконання договірного зобов’язання. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю уніфікованого підходу до визначення вирішального критерію обрання належного правового режиму реагування на виклики, що виникли під час виконання договору. Мета публікації – розробка концепції розмежування форс-мажору та істотної зміни обставин як самостійних правових режимів реагування за критерієм предмета їх юридичної оцінки, а також формування практичного алгоритму їх застосування. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі трансформації умов виконання договірних зобов’язань під впливом непередбачуваних зовнішніх обставин. Предметом дослідження є теоретико-правові засади, нормативне регулювання, правозастосовна практика та договірні механізми розмежування й застосування форс-мажору та істотної зміни обставин як режимів реагування на зміну умов виконання зобов’язання. У результаті дослідження встановлено, що вибір належного правового режиму реагування має здійснюватися не за характером обставини, а за предметом її юридичної оцінки та характером впливу на виконання конкретного зобов’язання. Доведено можливість динамічного (послідовного) застосування обох режимів щодо наслідків впливу зовнішнього чинника у разі зміни характеру його впливу з плином часу. Запропоновано послідовний алгоритм правової оцінки, який дає змогу розмежувати предмет юридичної оцінки та предмет доказування в судовій і договірній практиці. Практичне значення дослідження полягає у формуванні орієнтирів для правозастосовної практики щодо визначення належного стандарту доказування залежно від обраного режиму реагування. Розроблений алгоритм дає змогу суб’єктам господарювання ефективно адаптувати договірні зобов’язання за умов настання процедурних або логістичних ускладнень, зокрема шляхом впровадження спеціальних договірних застережень (hardship clauses). Це мінімізує правову невизначеність під час переговорного процесу та забезпечує належний захист прав сторін у разі порушення еквівалентності договірних зобов’язань.
